“Нам дали наказ вбивати всіх кого бачимо”: блог про показ фільму “Мирні люди”

Переглянувши фільм “Мирні люди”, я залишилась на самоті з цілим роєм думок, що ніяк не могли знайти належного місця у свідомості. У цій статті поділюся ключовими елементами, які вплинули на моє сприйняття кінокартини.

Що знаходиться по той бік лінії фронту? Ми кличемо загарбників орками, рашистами, путіністами, але чи можна вважати це так званим нівелюванням відповідальності за скоєне? Коли злочин вчинив звір, від якого ми очікуємо таких дій, – це не шокує. А от коли людина, цілком подібна до тих, що оточують нас, ми жахаємось.

Фільм “Мирні люди” демонструє перехоплені українськими спецслужбами  розмови окупантів у період з березня по листопад 2022 року. Розмови російських військових звучать на фоні воєнної розрухи українських міст. 

“Вони живуть краще, ніж ми. Одягнені в усе фірмове”.

Голосовий фон супроводжували кадри з Харківської, Миколаївської, Київської та Донецької областей. У фільмі зібрано окремі історії. Режисерка Оксана Карпович, розповідаючи про роботу над стрічкою, зазначає – їй довелося прослухати 940 унікальних розмов окупантів, що сумарно складає понад 30 годин. Для легшої комунікації між співробітниками, кожна сцена мала власну кодову назву.

- На те місце, на яке ми приїдемо, там цивільних багато ходить. Нам дали наказ вбивати всіх кого бачимо. 

- Наф*га? 

- Бо можуть здати.

Фон: постраждала від ракетного удару квартира, фортепіано, антресоль з якої уламками випав сервіз, вибите скло вхідних дверей, розкиданий одяг.

Підпишіться на наш Telegram

Пауза. Я відчувала, що потребую цієї тиші. Тиші між думками. Щоб освоїти, запам’ятати та ніколи не пробачити. 

Одним з ключових елементів фільму є розбита дорога, якою просувається танк. Її значення, як художнього символу, не є нав’язаним, глядач сам вибудовує місток між сенсами.

- Я тут тобі трохи косметики накрав.

- Мій солодкий! Який російський чоловік не вкраде нічого?

Що може бути страшнішим божевільного маразму? Абсолютне розуміння дійсності. Це демонструє фраза дружини загарбника:

“Уяви, як вони жили, і як ми живем. Ось за це вони і бʼються”.

Діалог супроводжує кадр цивільного життя. Тут граються діти, а там люди плавають в річці. Вибух. Далекий, приглушений, але катастрофічно руйнівний. 

Наступною є сцена, де крізь розбите віконне скло майорить український прапор. Символічно. По тому, окупант скаржиться на запах трупів, що розкладаються. Зазначає, ще до виходу з Чорнобиля тіла розпочали гнити, а ситуація в Маріуполі не є кращою. 

Глядач має змогу спостерігати за абсолютною градацією настроїв російських військових: їхнє усвідомлення власної трансформації. Так, чоловік, у розмові з матір’ю зазначає, що раніше був добряком, а тепер вбиває дітей. На що та відповідає:

“Ви не вбиваєте цивільних дітей, ви вбиваєте фашистів”.

Як би там не було, сусідів ми не змінимо. Але якщо говорити про майбутнє, то яким є молоде покоління імперії зла?

“Тату, давай скоріше приїжджай, ми тебе чекаємо”, - фраза, яка нічим не відрізняється від думок українських дітей військовослужбовців.

Але якщо подивитися з іншого боку:

“Прошу тебе, швидше вбивай всіх українців і приїжджай додому” - йшлося у листі, вкладеному до гуманітарної допомоги, доньки окупанта. 

Далі бачимо церкву, що виконує роль гуманітарного пункту. Розгромлена школа: парти, фізична карта світу та дитячі малюнки. Зруйнований міст. Безіменні поховання. Безліч елементів перетворилися в один – стали відображенням “руйнації”. 

Найбільше відклалось в пам’яті хизування знаннями та детальний опис росіянина щодо різновиду тортур.

“На тілі чоловіка можна зробити 21 трояндочку”.

Пробігають мурахи. Попередньо згадувалось про витримку українських полонених.

Автори стрічки намагаються показати наближеність до людського тих, хто зневірився у такій властивості власної душі. Все ж, до останньої хвилини, глядач має змогу вибудувати своє бачення. Фільм є відображенням дійсності, а її інтерпретація залишається за нами. Моя свідомість відносить “Мирних людей” до фільмів, що залишають присмак. Кожна історія буде жити зі мною ще довго. Я вважаю дану картину історично вагомою. Такою, що мусить побачити й почути весь світ, та в якості формотворчого елементу культурного коду, передаватиметься наступним поколінням.

Читайте: Ненавиділи росію до того, як це стало мейнстрімом: новий тренд в інтернеті

Авторка: Катерина Ковальова