09:29, 23 травня 2023 р.

Загинув у Бахмутському районі Донеччини - Буковина згадує загиблого Воїна

Дмитро Бучацький

Дмитро Олексійович Бучацький народився у селі Мілієве Вижницького району в 1994 році. Закінчив Міліївську школу, навчався у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, хлопець перебував за кордоном.

І міг не приїжджати… Але воля його і думка були інші:

«Як я буду людям в очі дивитись?», ‒ сказав Дмитро і пішов у військкомат.

Був стрільцем однієї з військових частин Збройних Сил України.

20 червня 2022 року їхній підрозділ заступив на бойове чергування. Спочатку Лисичанський напрямок, потім Соледар, Бахмут, Званівка…

Дмитро Бучацький загинув 2 грудня 2022 року під час мінометного обстрілу, отримавши смертельні поранення поблизу населеного пункту Білогорівка Бахмутського району Донецької області.

У рідному селі розповідають, що звістка про те, що війна забрала молоде життя, облетіла Мілієве і чорним круком стала над рідною домівкою Героя-юнака. Дмитру Бучацькому було всього лише 28 років. Односельчани назавжди запам’ятали його відкритим та усміхненим. Навіть коли просто говорив – усміхався ямочками на щоках, – таким згадують Дмитра побратими з 10-ї гірсько-штурмової бригади, 2-го взводу, відважні «едельвейси». Боєць з позивним «Болгарин» розповідав, що у нього склалося враження, нібито Дмитро був безсмертним, без страху і вагань брав до рук зброю, йшов у бій за рідну землю. Він був хорошим другом, бійцем, мав велике і добре серце.

«Я зрозумів, що він був дуже начитаним, бо часто цитував слова великих полководців минулого й сучасності. А ще часто жартував і цим підтримував позитивний бойовий дух бійців», – додає військовий.

В останню дорогу до місця вічного спочинку несли Героя саме вони – фронтові друзі-«едельвейси». Поховали Дмитра Бучацького у рідному селі.

З коханою Ангеліною Дмитро взяв шлюб у вересні, під час короткої відпустки. Небо подарувало їм коротку мить земного щастя. Війна перекреслила назавжди їхні мрії – мрії про щасливе життя в рідній Україні, про майбутніх дітей.

У Героя залишились також батьки, сестра, дружина, бабуся. Посвята Дмитру Бучацькому від Олени Будзан:

«Почорніла згорьована мати,

Покотилась селом страшна звістка,

Що героя везуть додому –

Це до хати остання поїздка.

Як почув, що війна почалася,

Повернувся з Берліну до хати.

Бути осторонь він не може,

Свою землю пішов захищати.

Не судилось війну пережити.

Ворог влучив.

Забрав найдорожче!

Юнакові би жити і жити.

Дочекатись дітей…, подружити.

При каплиці його поховали.

Сира глина лягла йму на груди.

Будуть квіти цвісти на могилі

І Героя ніхто не забуде».