35-річна Тетяна Сінгаєвська сама відновила стару автівку, яку придбала за тисячу гривень. Тепер возить на ній рідних і друзів.
Уперше " Запорожця " , який називають " горбатим " , Тетяна побачила на змаганнях.
– Мені ця невеличка машинка одразу сподобалася. Я навіть не підозрювала, що це наша. Думала, італійська чи німецька, – розповідає molbuk.ua жінка – Дуже захотіла мати таку. До того в мене взагалі не було автомобіля. Перший " Запорожець " , який придбала, був дуже старий – купа металобрухту. Не сподівалася, що він колись поїде. Але зробила його і деякий час їздила. А це вже другий " Запорожець " 1968 року випуску. Купила його на Сторожинеччині в дідуся – валявся в нього на подвір’ї. Заплатила тисячу гривень. Ремонт обійшовся у десятки разів дорожче – до трьох тисяч доларів. Робила її для себе. Це ніби відновлюєш шматочок історії і чийогось життя.
“Щоб автівка гарно виглядала зовні, придбала дуже дорогу фарбу для елітних іномарок мого улюбленого лазурно-бірюзового кольору. Фарбував її професійний майстер, як це роблять на заводі, - каже жінка. - Це жіноча машина для душі. Легка, комфортна, малогабаритна, з високим підйомом. Ми з нею – єдине ціле. Відчуваю її, ніби живу істоту. Коли робиш машину своїми руками, то до неї зовсім інше ставлення, ніж коли купуєш вже готову".
- У " Запорожці " поміщається четверо людей. Хоча, за легендою, сідає семеро, – сміється. – Деталі шукала здебільшого через Інтернет. Дещо знайшла в Чернівцях, дещо замовляла в місцевого токаря. Допомогли також члени нашого клубу, до якого входять любителі горбатих " запорожців " .
" Склала цю машину, як у тій пісні співається, " із того, що було " , - продовжує пані Тетяна. - Кермо – від " Жигулів " , шини – від " Москвича " , " сидушки " – від японської моделі. У знайомого купила зовсім новий мотор. Фари знайшла на ринку. Таким чином удосконалила " Запорожець " , зробили кращим і зручнішим. Сама пошила чохли. Навіть люк вгорі зробила, щоб у літню спеку надходило повітря. Номер залишився старий. Хоча треба буде замовляти сучасний".